Національний День Молитви у Кам’янському
Чотири роки болю, що став нашою стійкістю... Сьогодні Центральна площа Кам’янського завмерла, вслухаючись у тихий стукіт зболеного серця Соледара. Це була не просто церемонія — це була сповідь двох міст, об’єднаних спільним небом і спільною долею.
Біля підніжжя Меморіалу, де в кожному імені пульсує вічність, мешканці нескореного Соледара поклали квіти. У цих пелюстках — і гірка сіль рідної землі, і туга за покинутим домом, і безмежна, німа вдячність тим, хто став живим щитом нашої свободи. Хвилина мовчання на площі перетворилася на спільну молитву, яка зрозуміла кожному без слів.
«Ми тут, щоб засвідчити нашу вдячність. Кожна квітка сьогодні — це пам’ять про наших земляків і вдячність кам’янчанам за теплий прихисток у найважчі часи», — ці слова Вікторії Сидорової, директорки Парасковіївської ЗОШ, відгукнулися в душі кожного присутнього.
Ми благаємо кожного: зупиніться на мить у своєму щоденному бігу. Відчуйте цю тишу. Згадайте тих, хто віддав своє «завтра», аби ми мали своє «сьогодні» — могли дихати, працювати, обіймати дітей. Нехай вогонь пам’яті у ваших душах ніколи не згасне, а вдячність щодня перетворюється на підтримку тих, хто поруч.
Наші Герої не йдуть у небуття. Вони стають нашою силою, нашим сумлінням і тим незримим світлом, що веде крізь темряву до Перемоги. Ми вистоїмо, бо ми стали однією родиною.
Світла пам’ять ВОЇНАМ СВІТЛА. Низький уклін ЗАХИСНИКАМ УКРАЇНИ!
