Історія

Соледар — українське місто, яке розташоване в Бахмутському районі Донецької області та є адміністративним центром Соледарської міської територіальної громади. Населення на січень 2022 року складало 10490 чол. Основна промисловість міста - це видобуток солі та комбінат будівельних деталей та сумішей з гіпсу.

Історія Соледара тісно пов'язана з розвитком Бахмутських соляних промислів. В останній чверті XVII ст., коли в районі р. Бахмутки почали видобувати сіль, навколо соляних промислів виникло с. Брянцівка. Першими його мешканцями були козаки Ізюмського полку й переселенці з північних областей України. На початку XVIII ст. соляні промисли перейшли у відання царського двору. Проте в умовах кріпосництва та браку робочої сили соляна промисловість розвивалася дуже повільно.

За даними 1859 р., Михайлівка (Диконівка, Деконська) була панським селом над Мокрою Плотвою. Тут мешкало 25 господ та 170 чол.

Становище змінилося після реформи 1861 року. У 1877-1878 рр. в районі Бахмута, поблизу села Брянцівки на правому березі р. Мокра Плотва, інженер Н.Г. Іванов здійснив розвідувальні роботи для виявлення запасів кам'яної солі. Він пройшов бурову свердловину завглибшки 292 м і відкрив 9 соляних пластів, зокрема й найбільший (39,5 м) Брянцівський шар.

Це сенсаційне відкриття привернуло увагу промисловців, які розгорнули в регіоні інтенсивне будівництво соляних шахт.

Для перевезення солі й інших вантажів довелося побудувати залізничну станцію Сіль, станцію Деконська і депо станції Сіль. У 1881 було введено в експлуатацію першу шахту, що належала приватній промисловій компанії генерала Н.І. Летуновського.

Згодом введено в експлуатацію ще п'ять соляних копалень, що сприяло значному зростанню видобутку мінералу і насиченню соляного ринку.

У 1889 було засноване католицьке селище Деконська, частину місцевого населення складали німці (Катеринославська губернія, Бахмутський повіт, Іванівська волость). У радянський період - Сталінська/Донецька область, Артемівський район.

Неподалік від села Брянцівки було знайдено також поклади кварцитів і вогнетривкої глини. На їх базі в 1897 акціонерне товариство Ковальського спорудило Деконський алебастровий завод. У 1901-1903 рр. харківські купці Богомолов і Косич поблизу станції Деконська купили в німецьких колоністів 6 га землі і збудували ще три алебастрові заводи.

Навколо рудників і заводів виросли робітничі селища Нова Величка і Деконське, які входили до складу Бахмутського повіту Катеринославської губернії. Наприкінці XIX ст. в них мешкало понад 1,5 тис. чол.

З 1926 року робітниче селище називають ім'ям Карла Лібкнехта. У 1938 році селище імені Карла Лібкнехта отримало статус СМТ.

Під час Другої світової війни соляні копальні було цілковито зруйновано. У 1947 було закінчено відновлення останньої з усіх зруйнованих копалень.

На початку 1965 році СМТ імені Карла Лібкнехта перейменоване на Карло-Лібкнехтове, а через пів року селища міського типу Білокам'янське і Карло-Лібкнехтове об'єднані в одне місто - Карло-Лібкнехтівськ.

Йшли роки. В період розпаду СРСР у липні 1991 року місто Карло-Лібкнехтовськ перейменовано на Соледар. У 1999 році до міста приєднано СМТ Сіль і Дворіччя.

6 травня 2014 року відбувся початок штурму та захоплення міста Соледар проросійськими терористами, а 21-22 липня 2014 року сили антитерористичної операції України перебрали контроль над Соледаром.

Після повномасштабного вторгнення військових збройних формувань на територію України місто неодноразово зазнавало обстрілів, значну частину мешканців було евакуйовано. 9 січня 2023 року ворог розпочав потужний штурм міста. Російські окупанти не зважали на великі втрати свого особового складу та продовжували активно штурмувати місто.

25 січня 2023 року Сергій Череватий, речник східного угруповання ЗСУ, повідомив, що українські війська відійшли від Соледара. Таким чином місто опинилось в російській окупації.