Історія успіху Людмили Твердохліб, фахівчині-консультантки Інклюзивно-ресурсного центру Соледарської міської ради
«Головне – це любов і трішки надії». Ці слова стали життєвим і професійним орієнтиром психологині Людмили Твердохліб. Її маленька, мальовнича шахтарська громада на сході України подарувала їй мудрих батьків, освіту та прагнення працювати для людей у Соледарській територіальній громаді.
За покликом серця Людмила почала працювати в Інклюзивно-ресурсному центрі Соледарської міської ради. Вона завжди у пошуку нових ідей для роботи з дітьми з особливими освітніми потребами: то на заняття завітають казкові герої, то з чарівної коробки з’являються хустинки, крейда, фарби чи навіть мелена кава. Такі заняття допомагають дітям адаптуватися до спілкування, розвивають їхній внутрішній світ і сильні сторони особистості.
Не менш важливою є робота психологині з батьками. Вона завжди спрямована на підтримку: уміння вислухати, вчасно звернути увагу, зрозуміти актуальність звернення та надати професійну допомогу.
«Тільки у професійній взаємодії можна досягти позитивного результату», – такими словами Людмила починає зустрічі з педагогами закладів освіти Соледарської громади. Теми обговорень різноманітні: психолого-педагогічний супровід дітей з ООП, освітні труднощі, розвиток сильних сторін особистості, організація корекційно-розвиткових послуг. Усе це спрямоване на підтримку педагогічної спільноти.
Її професійні знання та практичний досвід дали можливість ділитися напрацюваннями на сторінках спеціалізованих журналів.
Здавалося, життя вирувало й приносило нові досягнення… але все змінилося в одну мить — почалася війна.
«Головне – це любов і трішки надії», — сказала тоді собі Людмила, залишаючи рідний дім разом із родиною. Та як допомагати іншим, коли сама відчуваєш безпорадність, біль, втрату й страх?
Одного дня, на світлофорі, задзвонив телефон. Знайомий голос сказав: «Людмило, я бачила Вас із машини! Ми з Кірою теж у Дніпрі». Це була мама дівчинки з важкою долею та постійним фізичним болем від народження, яка колись отримувала психолого-педагогічні послуги в ІРЦ. Її голос, як завжди, звучав бадьоро, з вірою та силою. Це був приклад справжньої жіночої стійкості.
Так розпочався новий етап. На базі освітнього простору «Соледар: дорога додому» у Дніпрі родини з дітьми знову отримали можливість взаємодіяти, планувати, мріяти.
Першим кроком стала участь Людмили в проєкті «Сенсорна кімната», спрямованому на психологічну підтримку родин із дітьми ВПО. Проєкт об’єднав мешканців різних громад, допомагав розвивати емоційно-вольову, мовленнєву та особистісну сферу дітей з ООП, надавав підтримку батькам під час тренінгів і зустрічей.
Неочікувано з’явилася можливість отримати нові знання за кордоном. Відрядження до Польщі у складі команди психологів Донецької області стало справжнім відкриттям: навчання було присвячене не лише допомозі іншим, а й внутрішнім змінам самих учасників, пошуку власних ресурсів. Згодом відбулася ще одна поїздка, де вчилися відновлювати контроль над поведінкою й емоціями, визначати сильні сторони, знаходити сили протистояти викликам. Тренінги об’єднали енергію України, Польщі, Ізраїлю та США. У лютому Людмила провела супервізійну зустріч для педагогів Соледарської громади з теми стресостійкості.
У 2024 вона стала тренеркою проєкту «Підтримати та зрозуміти», а в 2025 - проєкту «СОС Діти. Програма екстреної допомоги», що реалізовувалися за підтримки міжнародної благодійної організації СОС Дитячі Містечка Україна на базі освітнього простору «Соледар: дорога додому» у Дніпрі. У час, коли люди переживають виснаження, тривогу й паніку, психологиня допомагала опановувати себе, підтримувати близьких і берегти власне психічне здоров’я. Через вправи й арттехніки учасники вчилися розпізнавати емоції, розширювати межі комфорту, знаходити внутрішні ресурси й формувати впевненість у собі.
На серпневій конференції 2025 Людмила отримала Подяку від Донецького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти за плідну співпрацю та високий професіоналізм.
Сьогодні з гордістю можна сказати:
Головне – це любов і трішки надії!
