Історія успіху Ольги Канцір, заступника директора з виховної роботи, вчителя української мови та літератури Соледарської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів №13 з поглибленим вивченням англійської мови Соледарської міської ради
До повномасштабного вторгнення родина Ольги Канцір жила розміреним ритмом мешканців села серед краси рідного краю, його затишних вечорів та тихих світанків. У вільний від роботи час Ольга, педагог-філолог, що дуже любила ділитися історією свого села та його ж таки традиціями часто у неділю зустрічала гостей з різних куточків України і частувала їх кухнею етнічної групи, до якої належить серцем, душею і своїм корінням.
Чоловік обробляв землю, яку плекав у любові та праці. Діти зростали... і ніхто ніколи й не подумав би про можливий перебіг подій, які за собою принесе вторгнення від 2014 року. Росія розпочала повномасштабні бойові дії по всьому кордону України. Ранок 24 лютого 2022 року родини Ольги розпочався з тривожного дзвінка о 5.30 з Харкова, де навчалася старша донька. Згодом, через місяць хвилювань і тривожних ночей було прийнято рішення вирушати у мандрівку на захід України задля безпеки дітей.
Спочатку це було село біля Львова, у якому Ольга разом з дітьми була прийнята, як своя небайдужими мешканцями і там родина прожила більше як півроку. Всі люди виїжджали на два тижні, вийшло на роки... А з часом всі зрозуміли, що і повертатись вже немає куди. Тож стали шукати зручне місце для життя вже не для того, щоб перебути, а жити... Стільки, скільки вимагатимуть обставини.
Почала писати вірші про свій біль, біль цілого народу, про втрати і розуміння неповернення. На новому місці проживання, а ним стало містечко на Прикарпатті, Ольга одного квітневого дня проходила коло Алеї слави, з портретів дивилися очі воїнів-захисників, що втратили життя на фронті в селах Бахмутського району - Роздолівка, Яковлівка, Берестове...
Першим бажанням жінки стало йти до матерів та дружин Героїв і розповісти про той український схід, що так немилосердно взяв жертву подвигу. Про свою маленьку батьківщину розповідала усім кого зустрічала і стала цікавою для Благодійного Фонду Карітас, так їй запропонували бути фасилітатором проєкту «Підтримка ВПО у Івано-Франківській області».
Рік роботи у проєкті розширив коло і можливості нашого педагога їхати у область і там розповідати про схід, який був не менш українським та патріотично налаштованим за останні роки і в не далекому минулому. Про села і міста Бахмутського району почули в Долині, Івано-Франківську, Коломиї і Богородчанах. Внаслідок волонтерської ініціативи “Скандинавська хода”, яку створила Ольга, до бібліотеки міста надійшли так потрібні технічні засоби для презентацій, засоби для реалізації ініціативи. І по-новому завирувало життя, з відчуттям, що робиш для дітей та дорослих потрібне. На жаль, внутрішньо переміщених осіб у містечку ставало все менше, з двох з половиною тисяч стало п’ятсот, проєкт припинив свою діяльність. Ольгу запрошували до співпраці у Франківськ та сімейні обставини змусили залишитись у не менш цікавому і з історичної точки зору, і в емоційному плані містечку. Бо наші люди швидко прикипають до нових місць і не завжди згодні міняти місце проживання. Постійна робота у колі своїх земляків чи не найкраща підтримка для родин в евакуації. Важливо мати однодумців та людей, що розуміють з пів слова стан душі від болю втрати, і однаково ще мають надію на те щасливе життя, яке буде хоч трохи подібним до того, що ми мали у своєму рідному краю.
Ступаю тихо, крок за кроком чути,
як по камінню скрапує вода.
Сльозами горю не зарадиш... Жити!
Ти мусиш жити! Сильна й вольова!
