Історія успіху Наталії Шевченко, учителя біології та географії Бахмутської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів Соледарської міської ради
2022 рік став для мене роком великих випробувань, але водночас і нових можливостей. До початку повномасштабної війни я жила в рідному селі Берестове Бахмутського району Донецької області. Коли небезпека почала стрімко наближатися, наша сім’я – я, моя мама та мій маленький син – була змушена залишити свій дім. На початку квітня ми зібрали найнеобхідніше й вирішили евакуюватися. Це був дуже важкий крок – покинути рідну землю, друзів, усе звичне життя. Але ми розуміли: головне – зберегти життя та знайти безпечне місце.
Першим прихистком для нас стала Львівщина, де ми прожили три місяці. Жили у шкільному спортзалі, у кімнаті, де мешкало близько двадцяти людей. Це були нелегкі умови, але саме тоді я відчула, наскільки люди здатні підтримувати одне одного. Директор школи, де ми зупинилися, запропонував мені підробіток, що дало можливість утримуватися на плаву. Попри складні обставини, я не припинила працювати: продовжувала проводити уроки для своїх учнів, які були переведені до Бахмутської школи.
У серпні 2022 року мене офіційно перевели з Берестівської ЗОШ до Бахмутської ЗОШ, де я почала дистанційно викладати уроки з біології та географії. Це було дуже важливо для мене, адже я зберегла зв’язок зі своєю професією, школою та дітьми. Вчителювання дало відчуття стабільності.
1 липня ми з сином переїхали до міста Червоноград (нині – Шептицький). Це стало новим етапом у нашому житті. Саме тут я розпочала активну діяльність у благодійній організації «Карітас Краматорськ». З перших днів я долучилася до допомоги людям, які, як і я, були змушені залишити рідні домівки. У своїй роботі я стикалася з багатьма категоріями: внутрішньо переміщеними особами, людьми з інвалідністю, сім’ями, що переживали втрати, дітьми, які потребували особливої уваги та підтримки.
Ця робота не лише допомогла іншим, а й зміцнила мене саму. Я зрозуміла: навіть у найважчі часи можна знаходити в собі ресурси, щоб підтримувати інших і будувати майбутнє. Паралельно я продовжувала викладати у Бахмутській школі. Так я поєднувала дві важливі місії – освітню й соціальну.
Місто прийняло нас дуже тепло. Люди підтримували, допомагали, завжди ставилися з повагою. Саме завдяки їхній доброті та відкритості ми з мамою і сином змогли відчути себе не самотніми, а частиною великої громади. Мій син пішов тут у перший клас, а сьогодні він уже учень четвертого. Для мене це справжнє свідчення того, що життя продовжується й у ньому є місце для розвитку та радості.
Я й надалі працюю у «Карітасі» та викладаю у школі. Для мене це не просто робота – це покликання. Я бачу, як важливо бути поруч із людьми, дарувати їм підтримку, віру та надію. Моя історія – приклад того, що навіть коли здається, що втрачено все, завжди можна знайти в собі сили розпочати новий етап, зберегти гідність і допомагати іншим.
Я вірю, що кожна людина здатна пройти крізь труднощі й стати сильнішою. Головне – не здаватися, адже навіть маленькі кроки у правильному напрямку ведуть до великих змін.
